Сучасний стан та перспективи розвитку конституційної реформи в Україні

  Незабаром виповнюється п’ятнадцять років відтоді, як наша країна отримала важливий, основоположний для новітнього державотворення документ.
  28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України, яка закріпила права і свободи громадян, суспільно-політичний та державний устрій, основні принципи взаємодії гілок влади, засади регулювання найважливіших суспільних відносин.
  Основний Закон держави – це ядро правової системи, фундамент, на якому базується все законодавство, а також процес державно-правових перетворень, демократичного розвитку країни. Це основа стабільності в суспільстві.
  Визначаючи засади розвитку країни, наша Конституція опирається на національний історичний досвід. Україна має багатовікову конституційну традицію. Її коріння бере початок з «Руської правди» Ярослава Мудрого та Конституції Пилипа Орлика, яка, на думку істориків, є першим європейським конституційним актом у сучасному розумінні.
  Ці документи стали історичною основою прийняття Декларації про державний суверенітет України та найголовнішого документа новітньої української доби – Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, двадцятиріччя якого ми відзначаємо цьогоріч.
  Прийнята у 1996 році Конституція України у ключових своїх положеннях пройшла випробування часом. У частині визначення прав та свобод людини вона вважається однією з найпрогресивніших у світі. Разом з тим досвід державного будівництва впродовж років, що минули з часу прийняття Основного Закону, засвідчив – Конституція України в сучасних динамічних історичних умовах потребує деяких змін.
  Водночас, виправлення існуючих недоліків, процес удосконалення Конституції жодним чином не повинен перетворитися на політичну акцію. Це серйозна зміна суспільних відносин, яка має опиратися на волю народу, відповідати сучасним реаліям та визначати поступ держави в цілому. В основі конституційних змін має бути закладено принцип суспільного консенсусу, об’єднання політичних та громадських сил навколо ідеї розвитку країни, усунення чинників напруження в державі.
  Упродовж попередніх років усі конституційні зміни взаємовідносин між гілками влади узалежнювалися чинником владної персоналізації. Головними рушіями конституційних ініціатив були прагнення тих чи інших політичних сил до розширення повноважень президента або їх звуження на користь уряду чи парламенту – щоразу залежно від політичних симпатій чи антипатій до глави держави. І щоразу розробники конституційних проектів нехтували суспільною потребою у встановленні системи стримувань і противаг та становленні ефективного механізму державного управління. У підсумку сталося найнебезпечніше, що може бути на етапі розбудови держави – розмивання її правових основ.
  Деякі її норми, зокрема, поспішно прийняті у кінці 2004 року, стали причиною розбалансування та серйозної кризи влади, а відтак – об’єктом обґрунтованої критики всередині країни та з боку міжнародного співтовариства.
  Основний Закон став полем політичної боротьби, нові зміни характеризувалися недосконалістю, суперечливістю, неузгодженістю положень. Наслідком такого законотворення стали перманентні політичні кризи, стрімке зниження ефективності влади в цілому, практика прямого нехтування конституційними нормами. Результатом такого шляху утвердження конституалізму стала слабкість Основного Закону.
  У 2011 рік Україна увійшла з рішенням Конституційного Суду щодо неконституційності змін до Основного Закону, ухвалених у 2004 році. Саме   Конституція 1996 року може стати тією політико-правовою моделлю, від якої слід відштовхуватися при модернізації політичної системи країни в інтересах кожного громадянина і суспільства в цілому.
  На сьогодні конституційні норми містять низку суттєвих недоліків: нечіткість принципу народовладдя, зокрема права народу змінювати та встановлювати конституційний лад; недосконалий спосіб формування та відповідальності уряду; закріплення неефективної системи центральних органів виконавчої влади; відсутність реальних гарантій незалежності судів та прокуратури; невідповідність адміністративно-територіального устрою принципам організації ефективної системи влади та управління тощо.
  Недосконалість Основного Закону створює суттєві перешкоди для здійснення необхідних реформ, адаптації країни до викликів посткризового світу, підриває довіру громадян до державних інституцій та нівелює цінність державного суверенітету.
  Ініціатива Президента України Віктора Януковича щодо конституційних змін була започаткована, виходячи з чіткого усвідомлення необхідності невідкладної і фундаментальної реформи політичної системи України, що з обов’язковістю потребує реформування конституційних засад цієї системи. Зміни до Основного Закону мають бути результатом кропіткої роботи спеціалістів з урахуванням кращого міжнародного досвіду.
  Основними напрямами нового конституційного процесу є такі:
• гарантування індивідуальних та соціогрупових прав (гендерних, екологічних, мовно-культурних тощо) відповідно до реальних можливостей держави та встановлення механізму її відповідальності за чітке дотримання цих гарантій;
• посилення механізмів прямої участі та впливу громадян на владу, прозорості й підзвітності останньої перед громадянами, забезпечення дієвих гарантій дотримання владними інституціями, їх посадовими особами обов’язків і меж компетенції, зокрема уточнення та розширення можливостей для ухвалення державних рішень на всенародному референдумі, обмеження посадових імунітетів, запровадження санкцій за порушення державними органами конституційних приписів;
• забезпечення балансу повноважень між парламентом як єдиним законодавчим органом, президентом як всенародно обраним главою держави, урядом як вищим органом виконавчої влади та судовою гілкою влади з виокремленням у ній Конституційного Суду України;
• запровадження дієвого механізму зміни влади у разі неспроможності владних суб’єктів реалізувати свої повноваження;
• вирішення проблеми рівного представництва інтересів усіх регіонів на центральному рівні, зокрема у структурі законодавчої влади, або у спосіб створення двопалатного парламенту, або зміни виборчого законодавства. Створення умов для реалізації механізму децентралізації влади та зростання ролі місцевих громад у вирішенні важливих питань їхнього життя;
• запровадження механізму забезпечення участі громадян у прийнятті нової Конституції.
  Досить важливе значення має порядок організації та проведення комплексної конституційної реформи. Нова Конституція має стати по-справжньому «спільною справою», результатом суспільної «домовленості» між громадянами щодо організації своєї держави. Оновлення Конституції України має відбуватися на засадах верховенства права у спосіб реалізації конституційного права народу змінювати та встановлювати конституційний лад.
  Легітимність процесу зміни Основного Закону може бути досягнута лише в разі широкого, відкритого та вільного обговорення конституційних змін із залученням усіх політичних сил і громадянського суспільства.
  Президент як гарант дотримання Конституції України підтримує ініціативу створення Конституційної Асамблеї, завданням якої стане вироблення узгоджених пропозицій до зміни Основного Закону нашої держави.
  Конституційна Асамблея має стати мозковим центром, що об’єднає незалежних експертів, визнаних фахівців з конституційного права, досвідчених політиків, представників вітчизняних, іноземних та міжнародних правозахисних організацій. Робота Асамблеї будуватиметься на принципах конструктивного діалогу, свободи дебатів і компромісного ухвалення рішень. Конституційна Асамблея має бути відкритою та відповідальною перед громадянами України.
  Пропозиції Конституційної Асамблеї обговорюватимуться та схвалюватимуться Верховною Радою з подальшим можливим винесенням їх на всеукраїнський референдум. Ідею конституційного референдуму підтримують 60 % українських громадян.
  Легітимний і відкритий процес над конституційними змінами дозволить подолати всі вади попереднього конституційного процесу і, зокрема, позбавить політиків монополії на тему конституційних змін, сформує у громадян відчуття приналежності до творення нової демократичної країни, закладе підвалини нових традицій демократичного життя в Україні і, врешті-решт, сприятиме консолідації суспільства та підвищенню довіри до влади, зміцненню авторитету України також і на міжнародній арені.